Йорданія – це вже четверта близькосхідна країна, де ви працюєте. Чим відрізняється специфіка роботи в ній, порівнюючи з вашим попереднім досвідом?

Знаєте, хоч в арабському світі і є багато спільних рис, але кожна країна самобутня й неповторна. У Йорданії, наприклад, вагоме значення, порівняно з іншими країнами, мають родинні зв’язки. Це країна з племінним устроєм, який із роками не втрачає своєї важливості. Маєш одного друга – знай, що все його плем’я теж твої друзі та всі розраховують на твою підтримку. Певно, що ця племінна ознака і є особливістю роботи в Йорданії – вона лежить в основі багатьох взаємин.

Що вас вразило найбільше за роки перебування в Йорданії?

Йорданія зачаровує своїми історичними пам’ятками, фантастичною природою та теплим кліматом – тут 335 сонячних днів на рік. Усі, певно, чули про Петру – місце хрещення Христа на річці Йордан, Мертве море, але тут є значно більше місць, які слід побачити, бо їхня краса вражає. Чого лише варта червона пустеля Ваді-Рам чи гарячі джерела в Маїні, чи коралові рифи Червоного моря. Йорданія має великий туристичний потенціал, який ще недостатньо реалізований.

Які цілі ви ставили перед собою? Що із цього вдалося виконати, а що залишилося тільки в планах?

Цілей було дуже багато. Стояло завдання активізувати політичний діалог між державами, нарощувати товарообіг, розвивати наукове та освітнє співробітництво, згуртувати українців, що тут проживають, популяризувати Україну серед місцевого населення. І ми багато чого досягли в цих напрямах. 22 червня 2011 року відбувся перший історичний візит короля Йорданії до України, який став надзвичайно потужним поштовхом до розвитку політичних відносин, інерції, від якої вистачило на кілька років дуже плідного двостороннього діалогу на різних рівнях у всіх сферах. Після цього візиту перед нашим посольством і державою фактично відкрилися двері до Йорданії. Саме тоді було організовано міжпарламентську групу дружби, члени якої періодично обмінюються робочими візитами й дотепер підтримують постійний діалог. Наступного року відбувся візит Президента України до Аммана, було проведено друге засідання спільної українсько-йорданської комісії з торговельно-економічного співробітництва, першу регіональну нараду керівників закордонних дипустанов України в країнах Близького Сходу та Північної Африки під головуванням міністра закордонних справ України та за участі його йорданського колеги.

До війни ми мали дуже високий товарообіг між нашими державами, що у 2008 році досягав понад 1 млрд дол. США. Обсяги торгівлі стрімко почали падати після закриття Йорданією кордону із Сирією, через територію якої проходила велика кількість торговельних шляхів, та після початку російської агресії в Україні. Обидві країни опинилися у складних політичних та економічних обставинах, і це позначилося на інтенсивності двосторонніх зв’язків.

Багато вдалося досягти в культурно-гуманітарному напрямі. Ми згуртували українську громаду, залучили її практично до усіх заходів дипустанови, яка підтримує з нашими українцями постійний контакт. У вересні 2016-го було відкрито перший культурний центр – громадську організацію «Українська Хата в Йорданії» (президент Ольга Завидняк-Отум), а в грудні того ж року – культурний центр «Водограй». За підтримки посольства наша громада бере участь і перемагає у міжнародних конкурсах, пов’язаних із поширенням української культури, спадку Великого Кобзаря – вони активно виступають на місцевих фестивалях, з’являються на йорданському й українському телебаченні, організовують культурно-мистецькі заходи. Посольство сприяло підготовці та випуску виданню кількох книг про розвиток двосторонніх відносин, зокрема у 2018 році книги йорданського історика та письменника Омара Армуті «Важливі етапи йордансько-українських відносин», яка надрукована англійською, арабською й українською мовами. Ми провели третю масштабну виставку видатного українського художника Івана Марчука, яка відбулась у Королівському культурному центрі в Аммані у квітні 2018 року. До речі, свої візити й виставки у країнах Близького Сходу та Північної Африки Іван Марчук розпочав за сприяння посольства з Йорданії у 2016 році.

З якими труднощами ви стикаєтеся насамперед як посол, а з якими – як звичайний українець, котрий роками живе в Йорданії?

Варто сказати, що Йорданія – гостинна країна, народ якої радо приймає іноземців, зокрема біженців, яких у королівстві нині більше, аніж корінного населення. Тут можна відчувати різницю традицій, але не думаю, що це має викликати якісь особливі труднощі. Просто слід враховувати, що більшість населення – мусульмани. Ця релігія має низку особливих правил, до яких потрібно ставитися з повагою, якщо ви приїхали сюди. Ну, і врахувати, що йорданці не люблять поспішати та не дуже слідкують за часом – доведеться мати на увазі, будуючи плани.

Щодо труднощів у роботі саме посла, то багато в чому вони пов’язані зі слідами радянського минулого України, яке сформувало в місцевого населення уявлення про нашу країну, як про частину цього зловісного утворення, а згодом і його наступника Росії. Безумовно, це пов’язано з великою кількість йорданців, які навчалися в ті часи в Україні й в інших республіках СРСР та принесли із собою таке бачення. Багато зусиль довелося докласти, щоби змінити це стереотипне сприйняття та ствердитися в уявленні місцевих жителів як самостійна та незалежна нація, показати нашу відмінність. Ця робота досі триває, бо те, що укорінювалося десятками років, не так просто вивести, особливо, з огляду на значний уплив Росії в країнах Близького Сходу: її активну роль у регіональних конфліктах та потужну пропаганду й агітацію на арабомовних російських ресурсах – наприклад, RT, Sputnik.

Якщо перейти до політичної та економічної площини, у якому стані відносини Українита Йорданії сьогодні? Які в нас перспективи, що хотілося б змінити?

З огляду на складну регіональну ситуацію навколо Йорданії, війну в Україні, велику кількість внутрішніх проблем, зокрема гуманітарних, у Йорданії – через сирійських біженців, в Україні – через внутрішньо переміщених осіб, двосторонні відносини між Йорданією й Україною зараз не на максимальному рівні розвитку та потребують нового поштовху. Політичні акценти керівництва обох держав нині спрямовані туди, де можна отримати підтримку у вирішенні гострих проблем, та перетинаються, здебільшого, на рівні міжнародних організацій і заходів за участі широкої світової спільноти. Слід зазначити, що Йорданське Хашимітське Королівство першим із арабських країн голосувало в ООН на підтримку територіальної цілісності та суверенітету нашої держави у 2014 році.

Наше завдання зараз – стимулювати відновлення саме двостороннього політичного діалогу, забезпечити проведення візитів на високому та найвищому рівнях для того, щоб реалізувати великий потенціал двостороннього співробітництва. На сьогодні якраз черга Короля Йорданії здійснити візит в Україну.

До речі, 9 червня відзначалося 20-річчя з дня інтронізації Короля Абдалли ІІ, дуже досвідченого правителя, який має значний авторитет на міжнародній арені, а особливо, на Близькому Сході. Ми щиро вітаємо Його Величність і весь народ королівства із цією визначною датою. Ми сподіваємося, що візит короля стане новим витком в історії двосторонніх відносин між нашими державами та сприятиме зміцненню позицій України і Йорданії.

Ми працюємо над поглибленням торговельно-економічного співробітництва, яке після значного спаду на початку війни почало поступово зростати. Вагомим здобутком стала суттєва диверсифікація українсько-йорданського товарообігу. Ще сім років тому майже 94 % усього експорту з України до Йорданії складали сталь та зерно. Зараз вони становлять приблизно 64 %, оскільки почала активно розвиватися торгівля продуктами харчування, живими тваринами, товарами легкої та важкої промисловості тощо. Зростає кількість українських компаній, які експортують вітчизняні товари до королівства.

Україна вже тривалий час є «освітньою Меккою» для студентів із багатьох арабських країн, зокрема і Йорданії. Як би ви охарактеризували це явище та українсько-йорданське співробітництво в освітній сфері взагалі?

Щороку зростає кількість йорданських студентів, які їдуть навчатися до України. Після початку російської агресії в Україні спостерігався значний спад – із 869 віз за 2013 рік до 432 за 2014 рік. Однак, вдалося повернути тенденцію до зростання, і вже у 2018 році посольство видало 521 студентську візу. У 2015 році вийшла книга, присвячена 60-річчю професійної спілки лікарів Йорданії, у якій зазначалося, що Україна посіла друге місце після Єгипту за кількістю йорданських випускників іноземних медичних вишів. Ми пишаємося, що така велика кількість (понад три тисячі) йорданських лікарів здобули освіту в Україні, і ще стільки ж зараз навчаються. Переважна більшість із них – старанні студенти, які успішно складають іспити та зовнішнє незалежне тестування «КРОК». До речі, до того, як в Україні почали застосовувати саме таку прогресивну систему оцінювання знань, прийняту в більшості передових країн світу, місцеві чиновники скаржилися на недостатній рівень підготовки студентів українськими вишами. Зараз ті самі чиновники скаржаться, що вимоги дуже високі й у королівстві такі тести не проводяться.

Узагалі бажання постійно скаржитися – ще одна характерна риса для багатьох йорданців, хоча не скажу, що вона зовсім не притаманна нашим співвітчизникам. Очевидно, що тут проблема в сумлінності студентів, які нерідко замість навчання знаходять собі інші, не завжди позитивні активності – маємо, на жаль, і бійки, і керування авто в нетверезому стані, і ДТП, і завдання матеріальної шкоди. Такі студенти потім не можуть отримати візу, щоб, за бажанням батьків, які вклали гроші в їхнє навчання, укотре повторити спробу скласти іспит. Удома вони, як правило, не зізнаються у своїх пригодах та порушеннях, а намагаються з усіма родичами чинити тиск на місцевих чиновників, а ті – на посольство, щоб їм видали візу. Утім їхній ускладнений анамнез уже не дозволяє це легко зробити. Чесно кажучи, не заздрю пацієнтам лікаря, який не має базових понять у медицині та кілька разів не може скласти іспит, бо це – небезпека для здоров’я й життя тих, кого він тут почне лікувати. На щастя, таких «невдалих» студентів суттєво менше – близько трьох десятків осіб із понад 700 студентів на рік. Хочеться сподіватися, що батьки цих та майбутніх студентів будуть мудрішими та докладуть більше зусиль до виховання своїх дітей, а вони, відповідно, будуть наполегливо вчитися.

Розкажіть будь ласка, як так вийшло, що на карті Аммана з’явилася вулиця Тараса Шевченка?

У 2013 році ми розпочали діалог із місцевою владою про вшанування пам’яті видатного українського поета та митця Тараса Шевченка, унаслідок чого в березні 2014 року на 200-річчя народження Кобзаря муніципалітетом Аммана було прийняте історичне рішення перейменувати вулицю, на якій розташована українська дипустанова. Зараз це єдина вулиця у всьому арабському світі, а наше посольство – єдина дипломатична установа, що розташовується на вулиці, названій на честь свого національного героя.

На вулиці поряд із посольством знаходиться мармурова меморіальна дошка з портретом Тараса Шевченка та пам’ятним написом. А ще одна меморіальна дошка з мармуру й металу є поряд,та в Парку українсько-йорданської дружби, що був відкритий 9 березня 2015 року до 201-ої річниці народження Кобзаря, тому його ще називають Парком імені Тараса Шевченка. За роки його існування посольство з громадою висадило там майже 800 українських дерев, привезених із Національного ботанічного саду імені Гришка та інших місць. Остання висадка відбулась у березні цього року, якраз до Шевченківських днів. Отже, в Аммані було створено куточок української культури та природи, що сприяло згуртуванню української спільноти в королівстві.

Що спільного між йорданцями та українцями, і що нас відрізняє?

З одного боку, наші народи віддалені й територіально, й культурно. Та якщо придивитися, то схожих рис багато – як і українці, йорданці відкриті, чуйні, гостинні, доброзичливі, завжди готові допомогти, у будь-який час відчинять двері свого дому, якщо хтось опинився у скруті. Звісно, є і відмінні риси – здебільшого, вони стосуються традицій та релігії. Слід зазначити, що в королівстві мирно й щасливо проживають майже 5 % християн. Напевно, окремо відзначив би значно тісніші взаємозв’язки всередині йорданської сім’ї, члени якої більш згуртовані та не мають такої самостійності, як в Україні, і навіть досить дорослі люди погоджують свої рішення на сімейних радах. Українцям притаманна значно більша особиста незалежність.

Приблизно п’ять тисяч українців нині живуть у Йорданії. Хто ці люди, чим вони живуть? І яка ваша участь у житті української діаспори?

Переважна більшість українців у Йорданії – це майже дві тисячі наших жінок, котрі вийшли заміж за йорданців, та їхні діти. Чимало з них створювали сім’ї ще за радянських часів та дуже давно сюди переїхали. Коли я починав тут працювати, реальність була такою, що багато наших співвітчизників не ідентифікували себе як українці. Вони приписували себе до так званої російськомовної чи слов’янської спільноти, ходили до російського культурного центру в Аммані та не відчували великої різниці між собою та іншими громадянами колишнього СРСР. Поступово за підтримки нашого посольства з’явилась українська самоідентифікація – майбутній стрижень для створення саме українського культурного центру й об’єднання навколо нього національно свідомих українців. Вагомим поштовхом для виокремлення української громади, звісно, стала агресія з боку Росії. Багато наших співвітчизників відчули вороже ставлення росіян, і це спонукало їх формувати нове коло спілкування, культурного розвитку, дозвілля. Саме з початку війни зросло й державне фінансування громад за кордоном. Наприклад, на виділені МЗС України кошти була опублікована перша збірка віршів нашої талановитої поетеси, яка живе в Йорданії, Вікторії Бричкової-Абу Кадум «Птахом перелітним», громаді виділяється фінансування на проведення культурно-мистецьких заходів, найяскравішим із яких був фестиваль «Я люблю Шевченка», приурочений до 205-ої річниці народження Кобзаря

І на останок, дайте, будь ласка, декілька порад тим українцям, які збираються подорожувати до Йорданії. Що обов’язково потрібно зробити, а від чого варто утриматися?

Йорданія має усі умови для різнопланового туризму. Християнські паломники можуть відвідати річку Йордан та місце хрещення Христа, гору Небо; любителі історичних пам’яток знайдуть для себе залишки римських міст, амфітеатрів, цитадель, спадщину Петри; прихильники активного відпочинку можуть влаштувати кемпінг у пустелі Ваді-Рам, погуляти між скелями або спробувати дайвінг у Червоному морі; охочі оздоровитися – відпочити на цілющому Мертвому морі чи на гарячих джерелах. Усі ці напрямки варті вашої уваги. Обов’язково спробуйте традиційні страви йорданської кухні та бережіть себе. Не порушуйте закон, ставтеся з повагою до місцевих традицій, і ваш відпочинок залишить лише позитивні спогади.

Opinion, Антон Єрмаков