В рамках цього дипломатично-музичного проекту кореспондент Укрінформу зустрілась із Сергієм Паськом і дізналася чимало цікавого про український острівець в арабському світі.

- Сергію Олексійовичу, хто ініціював переклад шевченкового твору на арабську мову і виконання його пісенного варіанту?

- На моє настійливе прохання йорданський перекладач Руслан Аєш, який навчався у Харкові, переклав «Реве та стогне Дніпр широкий» арабською. Зробив це разом із дівчиною, яка співала українські пісні та дуже добре знала арабську мову, бо вона напіварабка–напівросіянка. Це трапилось у квітні 2014 року, і з того часу я шукав арабську співачку, яка б виконала твір. Це було дуже складно. Мені говорили: ми можемо виконати, але потрібно зібрати колектив. Йшлося про кілька тисяч доларів, щоб виконання пройшло на високому професійному рівні.

- Як вдалося вмовити Зейну Бархоум?

- Італійський диригент Лоренцо Таціері, з яким вона виступала на Аппенінському півострові, порадив Зейні записати новий альбом із оркестром Львівської філармонії. Італієць співпрацює з цим колективом уже тривалий час. Співачка прийшла до мене порадитись. Я нагадав їй, що два роки тому пропонував виконати Шевченка, і запевнив у своїй всебічній підтримці. Вона згодилась. І це знаменно, бо 25 років встановлення дипломатичних відносин між Україною та Йорданією ми почали відзначати з минулого року. І в рамках урочистостей це один із перших заходів, які проводимо в Україні, у Львові.

- Як Зейна Бархоум розцінює свою співпрацю із львівським оркестром?

- Вона дуже задоволена якістю роботи академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії. І взагалі зачарована Львовом, українськими стравами, ставленням людей, владних керівників, які при зустрічах із нею відразу цікавились, чим можуть допомогти.

- Що є українського в Йорданії?

- Насамперед, вулиця, на якій стоїть наше посольство. Після початку війни на сході України Акіль Аід Більтаджі, мер йорданської столиці Аммана, прийняв рішення про її перейменування на честь Шевченка. Я думав, що вони побояться це зробити з огляду на Росію, тим не менше, тепер посольство України, єдине із закордонних дипломатичних представництв у цій країні, стоїть на «своїй» вулиці. Є в Аммані вулиця Махатми Ганді, але посольство Індії знаходиться в іншому місці. Наше - перше посольство в арабському світі, яке має «свою» вулицю. Крім того, на цій вулиці встановлено дві меморіальні таблиці Кобзареві, а на її початку ми заклали парк йордансько-української дружби. Там було одразу висаджено 150 дерев. Потім до різних дат – дня народження Михайла Грушевського, Івана Франка тощо - ми садили дерева з різних куточків України. Тепер там є запорізький дуб, кримська сосна, туя, козацький ялівець, волоські горіхи, каштани, бузок, калина, горобина. До речі, горобина найкраще приживається. Саджанці були всі однакові – по 70 сантиметрів, та деякі деревця горобини за рік виросли майже до двох з половиною метрів. Загалом, Київський ботанічний сад та Рада парків України пообіцяли безкоштовно дати нам тисячу дерев, якими ми засадимо простір від «своєї» вулиці до великої регіональної мечеті.

- Як сприймає це українська громада в Йорданії?

- Пишається і згуртовується. Люди почали відвідувати заходи у дипломатичному представництві, беруть участь у висадці дерев. І зараз уже виникло дві громадські організації, які вчать дітей української мови, співів, малювання. Нещодавно ми відкрили в Аммані Українську хату. Там і навчання відбуваються, і посиденьки. Зокрема, в День соборності України наліпили вареників, розважалися. Хоча частина громади – вихідці із мусульманських сімей. 30 грудня минулого року відкрили вже другий український культурний центр «Водограй». Тепер ці два осередки конкурують між собою. Раніше над українцями в цій країні домінував російський культурний центр, створений ще в радянські часи. Задля справедливості слід сказати, що частина українців все ще залишається у співочих та інших колективах, що діють там. Щоправда, це здебільшого літні люди. А молодь – наша.

- Що знають араби про наш культурний спадок і, насамперед, про Шевченка?

- Я давно цікавився, наскільки відомий наш геній в арабському світі. І був дуже вражений: ні в Еміратах, ні в Бахрейні, ні в Катарі, де свого часу я був послом, про нашого пророка нічого не знають. Але я не думав, що зовсім немає перекладу творів Шевченка на арабську мову. Виявилось, один «Заповіт» перекладений ще в 1910 році ліванським письменником і поетом Михаїлом Нуайме, який написав 99 книг і прожив 99 років. І більше ніхто нічого не перекладав. Бо дуже важко перекладається. Арабська мова не знає, що таке хрущ, що таке вишня, ясен чи соловей. Дуже важко знайти аналоги, та щоб переклад ще й міг співатися. Руслана Аєша за поданням посольства за переклад нагородили ювілейною медаллю до 200-річчя Тараса Шевченка «За вірність заповітам Кобзаря».

- Як наші північні сусіди сприйняли такий вияв дружби Йорданії з Україною?

- Про це не говориться. Проте ознаки того, що це їм не подобається, є. Вони намагаються посилити свій вплив на Йорданію. Списали їм 387 мільйонів доларів боргу, збільшили кількість стипендій, постійно відбуваються високі візити. І король змушений на це реагувати. Нещодавно він здійснив візит до Москви. І це можна зрозуміти. Країна невеличка, знаходиться у складному середовищі – Сирія, Єгипет, який щойно затих, Ірак... Скрізь буремні  процеси, які ледь не зачепили Йорданію. Але вміле керівництво короля і довіра до нього народу дозволили йому втримати країну у тихому руслі.

- Наскільки вони розуміють Україну?

- Коли почалася війна, йорданці, дізнаючись, що я представляю Україну, розквітали. Була спонтанна демонстрація біля нашого посольства, люди приїхали з багатьох регіонів з прапорами, плакатами «Ми за Україну», «Україна – мирна держава», «Україна і Йорданія – разом!» Йорданія підтримала нас скрізь, де тільки можна було. Це перша і єдина арабська країна, яка в 2014 році виступила за територіальну цілісність України.

- А тепер?

- Тепер відчувається потужний пресинг з боку Росії. Радянський Союз дружив із арабським світом і залишив скрізь своїх друзів, агентів впливу. І вони не даремно їдять свій хліб. Зараз, коли розглядалась резолюція ООН по Криму, на жаль, Йорданія утрималася. Причина – серйозний і різноманітний вплив: і обіцянка побудувати їм два ядерних блоки електростанції, і зменшення ціни на зерно, і поставки за преференційними цінами іншого продовольства, і імпорт у великих кількостях фруктів та овочів.

- Чи може Йорданія перетворитись із друга в недруга?

- Думаю, недругом для нас ця країна не стане. Вони можуть, як увесь арабський світ, намагатися утриматись рівновіддаленими від різних сторін конфлікту, не псувати відносин ні з ким. Так було, коли свого часу як посол в Еміратах я намагався просувати питання щодо визнання Голодомору. І хоча вони до нас позитивно ставляться, не хотіли псувати стосунки з тими, кому питання щодо Голодомору невигідне.

- Які ще культурні проекти маєте намір реалізувати у найближчій перспективі?

- До 25-річчя встановлення дипстосунків України і Йорданії я готую книгу «Йорданські шляхи Тараса Шевченка» в перекладі на арабську мову. Це буде гарне видання з багатьма фотографіями і ілюстраціями про історію наших взаємин. Там буде біографія Тараса Шевченка у зрозумілому арабам викладі. Нещодавно вийшла дуже гарна книга із картинами і малюнками Кобзаря. Ми вже організовували дві виставки Івана Марчука, але з копіями картин. Тепер готуємо його регіональний візит з оригіналами полотен до Туреччини, Йорданії та сусідніх країн. Плануємо виставку картин династії Сльоти, якій вже виповнилось 100 років. Хотілося б провести дні культури України в Йорданії. Проектів багато, але все впирається в кошти.

- Зворотній процес спостерігається?

- Торік були йорданські дні культури в Україні. Ми почали їх у Вінниці, були в Звенигородці Черкаської області, в Черкасах і завершили в Києві. Тепер – знаковий виступ у Львові Зейни Бархоум. Частина ініціатив ще в опрацюванні.

Укрінформ, Нінель Кисілевська