Поет писав...СЛОВА плелися в вірші,
Переплітались з тугою й жалем...
Нам заповів любить УкрАїну найбільше
Й народ його покликав Кобзарем. 

Він думи думав...їх незнана сила,
Душі пекельний щем ,вогонь очей
У чесне й вільне СЛОВО проростила,
Яке гостріше тисячі мечей.

Поет нескорений...і СЛОВО невмируще
З степів російських слав ,із чужини.
Хоч тіло поневолене-та душу
Не закують в залізні кайдани !!!

Як пада повесні зерно торішнє
В розриту потривожену ріллю
Посіяв СЛОВО у серця невтішні-
Й повірив люд своєму Кобзарю...

Писав і пропадав в степу,в засланні,
Тужив поет в далекій стороні.
Найбільш боявся згинуть у вигнанні,
Бо все-таки любив одну її-

Свою УкрАїну,її сади квітучі,
ЇЇ поля і плин широкого Дніпра...
Останній прихист-наддніпрова круча,
Чернеча(вже Тарасова) гора...

Недолюбив, недосказав і недомріяв,
Життя-лише скупа коротка мить...
Лиш були СЛОВО, ВІРА і НАДІЯ
В народ,який нікому не скорить !

І коли збудуться його слова "крамольні",
Свободи й правди коли зійде зоря,
В нові часи,в сім"ї вкраїнській ,вольній
Пом"януть і вшанують Кобзаря !

 

До 201-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка молода поетеса написала ще один прекрасний вірш, присвячений створенню Парку українсько-йорданської дружби, що розпочинається на вулиці Тараса Шевченка в Аммані.

Скільки довгих віків це каміння ліниво дрімало,

Свідком древніх подій був старий і величний Амман,

Вже не вперше йорданська земля комусь прихистом стала,

Вчора в землю її закопали вкраїнський каштан.

 

Солов’їв українських гойдати не будуть ці крони,

Не омиє його рясна українська гроза,

Наче пам’ятка гордо стоятиме, довго, до скону,

І не раз тут утреться скупа емігрантська сльоза...

 

Знов присняться йому такі рідні дніпровськії кручі,

І Чернеча гора, на якій спочиває Тарас...

Заколисаний подихом літа, спекотно-пекучим,

Вітром душних пустель і розбуджений ним водночас.

 

Хоч мала, та безцінна частинка батьківського дому

Серед брил кам’яних і старих візантійських руїн.

Острів щастя з’явився ось тут, у Аммані чужому,

Що в одну найчарівнішу мить став рідним, своїм !(с)